Це - давнє історичне гасло – пароль запорозьких козаків, яким вони , за свідченнями славетного історика козацтва Дмитра Яворницького та інших дослідників, – вітали одне одного.
Анатолій Данилович Хмельницький , якого ми недавно провели в останню путь , як великий шанувальник козацтва,час від часу повторював це гасло, - зокрема , й тоді коли приходив до мене.
Чую-дзвінок біля дверей, запитую “Хто?” - і чути відповідь: ”Пугу-пугу!..” Так, це він ,і лише він! – і я відповідаю так” Козак з Лугу?” – “Еге ж! Чатую !” – “Та чую!..” Адже так само перегукувались колись запорожці . І після цього ми вітаємось щиро, весело , за нашим козацьким звичаєм : Пригадувались нам і рядки легендарного юного поета з 1918 року Василя Чумака:
“Повставали парубки – заробітоньки гіркі по чужому лану – лугу: ”Пугу – пугу!”
Поєдналися , зійшлись , наші пісні зайнялись пожаром на всю округу:”Пугу – пугу! ”
Гей, прокиньтеся, раби , гей , підводьтеся , горби, - з Дніпра ,Дону , Сяну ,Бугу.”Пугу-пугу!..”
Пишу ці рядки, - подекуди зі сльозами на очах , - пригадуючи ті чи інші епізоди життя й наших зустрічей.
Переяславські просвітяни називали його напівжартома – напівсерйозно “нашим народним міністром фінансів”. За моїми спостереженнями ,зокрема, слово “чиновник” серед українців і досі сприймається переважно холодно , насторожено а то й упереджено. Анатолій Хмельницький же був , на мій погляд , чиновником позитивним , у хорошому благородному розумінні цього слова. Він був як професіоналом у своїй роботі , так і патріотом свого краю. Хто не згоден – хай спробує мені заперечити!
Побачив його вперше , коли почав працювати в історичному музеї, а він у міській раді – молодий симпатичний, кароокий чоловік, на три роки навіть молодший від мене…
А познайомився з ним у переяславській книгарні, коли туди привезли цікаву історичну літературу, – в 1978 році. Пам`ятаю, як у його руках опинилася книга Василя Яна “Чингіс Хан” в українському перекладі . І я не втримався зауважити : “Як вам пощастили !Такий роман ухопили …” Він засміявся: “Та вам пофортунить колись іще більше ‘’вхопити!” Ми помаленьку розговорилися – наскільки я пам`ятаю – про будівництво нового історичного музею.”Не зроблять вони його !” – несподівано сказав Хмельницький. “Як то не зроблять? Не може такого бути !” – “От побачите!”- переконано ,але водночас і якось сумно сказав він . Як мовить народне прислів`я – “мов у воду дивився!” Так і сталося з музеєм - довгобудом . І досі стоїть недобудованим! “Напророчив же ти, Хмелю…”- не раз, траплялося, згадував я ту розмову. А проте – не завжди траплялося аж таке смутне …
Анатолій за натурою, за вдачею, був веселим чоловіком ,цінував почуття гумору, - в тім я переконався не раз. Любив , наприклад ,цитувати гумористичні співомовки Степана Руданського,особливо ті, які були менш відомі й до недавнього часу не друкувалися.
Небайдужим був і до ліричної поезії. Особливо до тієї ,яка йому запала в душу. Пригадую ,якось я написав новий цикл ліричних віршів та вирішив з ними познайомити Анатолія. А він і каже:” Ти Олеже , мало дбаєш про те , щоб твої твори знало більше людей”.Бере свій мобільний і телефонує:”Слухай, Миколо, ось Олег написав такі цікаві рядки… Він сам так просто не буде тобі зачитувати , а от я хотів би, щоб ти їх знав,” - і починав читати по телефонові улюблені рядки…