Переяслав-Хмельницька міська рада

Нещодавно в Даугавпілському університеті (місто Даугавпілс, Латвія) відбулася міжнародна конференція «Соціальні науки для регіонального розвитку», в якій взяли участь професори Переяслав-Хмельницького педуніверситету Тетяна Боголіб та Марина Навальна.

У сьогоднішньому матеріалі Марина Навальна ділиться враженнями про перебування в прибалтійській державі.

Населення не можна порахувати
Прилетівши в Ригу, відразу звертаєш увагу, що ціни всі в євро (Латвія в єврозоні з 2014 р.). Починаєш множити цифру на ціннику на тридцять, щоб отримати приблизну суму в гривнях, і розумієш, що з нашими статками тут не до покупок. Ціни і справді високі, наприклад, літр молока коштує два і більше євро, шоколадка – від двох із половиною і вище.

Але зовсім немає мовного бар’єру, всі розуміють російську, не сприймають вороже тих, хто розмовляє нею, більше того, серед місцевого населення поряд із латвійською мовою скрізь чути і російську.

У Даугавпілсі взагалі за кількістю мешканців переважають росіяни, на другому місці – поляки, аж потім латиші. Тому-то найчастіше чуєш російську. Різні джерела подають, що в Даугавпілсі мешкає від 90 до 95 тисяч людей, хоча місцеві стверджують, що третини точно немає вже, бо багато хто, особливо молодь, виїжджає на заробітки до країн Західної Європи.

Від Риги до Даугавпілсу 250 кілометрів, власне, таким чином ми переїхали практично всю Латвію. Дороги, як і у всіх країнах Євросоюзу, якісні. Тому дісталися міста трохи більше, ніж за три години.

Університет також був педагогічним

Їхній університет певний час був педагогічним. Взагалі його історія дещо схожа з історією нашого. Він був заснований в 1921 році. Спочатку це було училище, згодом перейменоване в педагогічний семінарій, далі – в учительський інститут. У 1952 році – Даугавпілський педагогічний інститут, у 1993 – педагогічний університет, а з 2001 року став носити назву Даугавпілський університет. У ньому діє п’ять факультетів: математики та природничих наук, факультет мистецтв та гуманітарний, факультет соціальних наук, а також факультет освіти та управління. До складу установи входять три інститути: Балтійський інститут колеоптерології, Лімнологічний інститут, Латгальський дослідний інститут. В університеті навчається дві з половиною тисячі студентів. Цього року заклад відзначав своє 95-річчя, а професор Володимир Меншиков, засновник і модератор міжнародних конференцій, – 70-річчя. Власне до цих дат і була приурочена міжнародна наукова конференція.

До слова, свого часу педуніверситет нашого міста з Даугавпілським університетом уклав угоду про співпрацю.

Два символи міста
Місцеві жителі пишаються своєю фортецею, розташованою по обох берегах річки Західна Двіна (Даугава). Це – пам’ятка містобудування та архітектури державного значення, номінована на присвоєння статусу об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.

Будівництво було розпочате у 1810 році за наказом імператора Олександра I напередодні війни з Наполеоном з метою зміцнення західного кордону Російської імперії. Хоча освячення фортеці відбулося у 1833 році в присутності імператора Миколи I та вищого духовенства Росії, основний обсяг робіт завершено в 1864-му.

Упродовж усіх років фортецю використовували за призначенням як військовий об’єкт. З 1941 по 1944 рік у фортеці базувалися частини німецької армії. У цитаделі було організоване єврейське гетто.

Після війни у фортеці розмістили військове училище.

Із 2010 року тут постійно ведуться реставраційні роботи, тільки незначна частина будівель та споруд відновлена, переважна ж більшість їх все ще у занедбаному стані.

Гостям жителі міста завжди показують також арт-центр імені Марка Ротко. Це багатофункціональний центр сучасного мистецтва і культури, розташований на території Даугавпілської фортеці. Це єдине місце в Східній Європі, де на виставковій площі понад 2000 кв. м можна ознайомитися з оригіналами робіт Марка Ротко, а також з постійними і змінними експозиціями художників Латвії та зарубіжжя.

Марк Ротко (1903-1970) – американський художник родом з Латвії, провідний представник абстрактного експресіонізму, один з творців живопису кольорового поля. Критики вважають найзначнішою роботою Ротко цикл із 14 картин для церкви в Х’юстоні в штаті Техас.

Не тільки костели

Храмів у Даугавпілсі багато і різних конфесій. Дуже цікаво розміщені вони на території міста. Наприклад, чотири різних церкви побудовані в одному місці – на березі річки, приблизно в один час. Як розповідають місцеві жителі, таке рішення було прийнято владою зумисне, аби уникнути конфліктів між церквами на тему вигоди при виборі місця побудови.
Перший. Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – римо-католицький костел, побудований у 1902-1905 роках у стилі необароко. Головний фасад вінчають дві вежі з хрестами, в одній з яких знаходиться дзвіниця. Цінністю собору є його орган 1908 року.

Другий. Молитовня 1-й Даугавпілської старообрядницької громади Різдва Пресвятої Богородиці та Святителя Миколая – головний старовірський храм. Зведений у 1928 році. У 1941-му від храму залишилися тільки понівечені бомбардуванням стіни. Після війни храм відновлено. В архітектурі поєднуються російський стиль з елементами стилю модерн. За результатами наукових досліджень понад 600 книг та ікон храму увійшли до реєстру художніх цінностей республіки.

Третій. Це євангелічно-лютеранська церква Мартіна Лютера, збудована в 1893 році в стилі неоготики. Це асиметрична будівля з червоної цегли. Храм неодноразово потерпав від пожеж. На початку 1990-х почалося поступове відновлення церкви, зокрема, був відновлений шпиль первісної висоти (52 метри).

Четвертий. Окраса всього ансамблю – Борисоглібський кафедральний собор (офіційна назва – Даугавпілський православний кафедральний собор святих благовірних князів Бориса і Гліба). На місці, де зараз знаходиться собор, в 1866 році побудували невелику церкву для потреб армії. Її називали «залізною» через облицювання листовим залізом. У 1904 році «залізну» церкву перенесли в інше місце, після чого почалося будівництво нового храму (1904-1905 роки). Борисоглібський собор вважається не лише найбільшим православним храмом у Латвії, а й одним із найрозкішніших.

Крім цього, у Даугавпілсі є синагога, побудована в 1850 році, а також православна церква Олександра Невського.

У місті дві діючі в’язниці

Даугавпілсці обов’язково показують свою головну площу – Єдності. Площа за свою історію пережила чимало змін, неодноразово змінювала назву, реконструювалася і навіть не завжди була центральною. На старому місці розташування головної площі сьогодні знаходиться Будинок Єдності. Щорічно городяни приходять на площу до головної міської ялинки, яка встановлюється саме тут. Площа є місцем проведення концертів та ярмарків.

Ви обов’язково почуєте від місцевих про те, що під площею розташовані підземні ходи до фортеці. Незважаючи на те, що ні при спорудженні Будинку Єдності, ні при розкопках фундаменту ходи не були знайдені, ця легенда продовжує жити.

Тільки на рівні чуток йдеться і про підземні ходи між в’язницями. У Даугавпілсі дві в’язниці. У першій в’язні з коротким терміном перебування. Її називають «Білий лебідь», вона знаходиться в центральній частині міста. Є пам’яткою архітектури місцевого значення. В’язниця побудована в 1863 році. Вона білого кольору, обгороджена високими стінами з баштами на кожному розі. На будівлі – флюгер у вигляді лебедя. Звідси і назва. «Білий лебідь» є єдиною в’язницею в Латвії без вартових на вежах. Спостереження здійснюється за допомогою електронного обладнання.

Друга в’язниця знаходиться поряд із вже згадуваною фортецею, її називають Грівська в’язниця. Вона створює з правобережною фортецею спільний фортифікаційний ансамбль. У цій в’язниці перебувають ув’язнені до 25-річного терміну.

Латиші стежать за подіями в Україні

Латиші цікавляться новинами з України. Досить співчутливо говорять про війсь-кові дії на сході, про економічну кризу… Один із співрозмовників зазначив: «Щодня читаю про події в Україні. У мене складається таке враження, що в нас схоже творилося двадцять років тому…».

Дехто із латишів не розуміє територіальних масштабів нашої країни. Вони живуть у маленькій країні і не можуть збагнути, чому в Києві не чути вибухів, які лунають на сході… Вони не можуть укласти собі в голову відстань у 700-900 кілометрів у межах однієї країни.

…Латиші дуже толерантні, люб’язні, щиро бажали українцям спокою, миру і процвітання.

Фото надані Мариною НАВАЛЬНОЮ

Даугавпілс розташований на південному сході країни, в історико-культурній області Латгалія. Заснований 1275 року німецькими лицарями Лівонського ордену. Друге за величиною та значенням місто Латвії після столиці Риги. Адміністративний центр Даугавпілського краю.
Автор Visnik, Опубліковано: Листопад 24th, 201