Переяслав-Хмельницька міська рада

23 листопада відзначила свій день народження редактор міськрайонної газети «Вісник Переяславщини» Галина Іванівна Карпенко. До офісу редакції «Вісника» прийшли владці Переяславщини – міський голова Переяслава-Хмельницького Тарас Костін, секретар Переяслав-Хмельницької міської ради Петро Бочарін, заступник міського голови Валентина Губенко, начальник відділу культури та туризму Вікторія Гуріна, голова Переяслав-Хмельницької РДА Андрій Пряхін, голова Переяслав-Хмельницької районної ради Петро Качкалда, заступник голови Переяслав-Хмельницької районної ради Іван Бугаєнко, депутат Переяслав-Хмельницької районної ради, перший заступник голови РДА Юрій Бобровнік, начальник відділу культури РДА Валентина Усик, депутати Переяслав-Хмельницької міської та Переяслав-Хмельницької районної рад, дописувачі «Вісника» та вдячні читачі.
Звучали слова вдячності за працю на адресу Галини Іванівни, очільники міста та району дарували подарунки ювілярці – міський голова Тарас Вікторович подарував красиву картину переяславського художника. І звичайно Галині Іванівні дарували багато квітів.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА.
КАРПЕНКО Галина Іванівна народилась 23 листопада 1956 року на Полтавщині. В 1978 році закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З 1 серпня 1978 року за державним розподілом почала працювати в Переяславі редакції газети «Комуністична праця» на посаді кореспондента. В 1983 році призначена заступником редактора газети. З серпня 1988 до травня 2000 року – завідувачка відділом соціальних проблем, заступник редактора. З травня 2000-го – редактор газети «Вісник Переяславщини».
За час її редагування. часопис Переяславщини – виходить щотижня на 24 сторінках формату А-3 (в тому числі 8 сторінки повнокольорові). Газета «Вісник Переяславщини» позиціонує себе як видання для сімейного читання, розрахована на найширшу аудиторію.
Галина Карпенко єдина з редакторів Київщини (співзасновниками редакцій, які були владні структури), яка наважилась (попри шалений тиск чиновників та голови КОДА Анатолія Присяжнюка) на сторінках "Вісника" та на офіційному сайті газети публікувати своїх кореспондентів – "блискавки" про події та участь в них переяславців на київському Майдані з першого дня протестів українців осені 13-го року до завершення Революції Гідності.
В червні 2015 року Національна спілка журналістів України визнала «Вісник Переяславщини» кращою міськрайонною газетою України.
Пропонуємо декілька публікацій Галини Карпенко з книги "Від «Змички» до «Вісника». Вісімдесят років життя газети". – Переяслав-Хмельницький. Вісник Переяславщини. - 2005 - 76 с.

«Нашій газеті вісімдесят років. Колектив редакції «Вісника» вперше за весь час існування видання спромігся написати книгу, в якій зроблено спробу систематизувати матеріал, що розповідає про розвиток газети. Ідея написати „історію газети” належить не нинішньому поколінню журналістів. Першу історичну розвідку зробив Михайло Пасенюк, він свого часу був редактором. Але цю справу йому не вдалося довести до кінця – перешкодила смерть. У книзі використана значна частина його матеріалів.
Протягом вісімдесяти років назва газети змінювалась шість разів: «Змичка», «Колективіст Переяславщини», «Прапор Переяслав-Хмельницького», «Зоря комунізму», «Комуністична праця», «Вісник Переяславщини».
При підготовці книги журналісти використовували матеріали, які зібрали у відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені Вернадського, Переяслав-Хмельницькому районному архіві. У книзі вміщені також спогади журналістів, які працювали в газеті у різні періоди.
Авторський колектив дякує всім, хто безкорисливо допомагав зреалізувати цей проект.
Свою книгу ми адресуємо найширшому колу читачів, які цікавляться історією суспільного життя. Ми максимально уникали будь-яких політичних оцінок, прагнули бути безпристрасними. Але про це судити читачам».
Галина КАРПЕНКО,
редактор газети «Вісник Переяславщини»
ЯК «КОМУНІСТИЧНА ПРАЦЯ» СТАЛА «ВІСНИКОМ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ»
Протягом своєї вісімдесятирічної історії наша газета змінювала назву шість разів. Хто придумував „імена” – сказати важко. Як правило, це вирішувалось десь «у верхах». Як розповідав мені покійний Володимир Петрович Литовка (він редагував газету з двома назвами – «Зоря комунізму» й «Комуністична праця»), рішення про видання газети «Комуністична праця» в Переяславі було прийняте бюро Київського обкому Компартії України. А хто вніс пропозицію – невідомо.
– Яке це має значення? Хіба діло в назві? – відмахнувся від моїх допитувань редактор.м Більше ми жодного разу не повертались до цієї теми. Дванадцять років я пропрацювала в газеті з назвою «Комуністична праця», це записано в моїй трудовій книжці.
І ось в кінці вісімдесятих років, коли «вітри перемін» почали віяти в бік краху комунізму, на просторах тодішнього СРСР почалася епопея (прошу вибачити за такий помпезний термін) перейменувань. Ми були, що називається, в тенденції. Михайло Григорович Пасенюк, тодішній редактор газети, бігав по офісу і кричав:
– Всім пропонувати кілька варіантів нової назви! Пишіть на листочку і кладіть мені на стіл!
Ми з тодішнім заступником редактора Анатолієм Розсохою сиділи в кабінеті і пробували придумати щось оригінальне й незвичне. Але далі назв «Переяславський часопис», «Переяславська газета» чи ще чогось подібного фантазія не йшла. Приблизно так само було й у інших «творців». Пропонували «Переяславська рада», «Переяславський вісник», «Переяславка» і тому подібне. Зрештою, набрали варіантів, може, з шість. З ними на початку вересня 1990 року пішли до співзасновників. До речі, трудовий колектив газети тоді не був у числі співзасновників, ми мали статус найманої робочої сили. Приблизно так до нас і ставились.
В усякому разі, коли Михайло Пасенюк почав вносити наші пропозиції, а ми з місць (діло було в залі райвиконкому) почали щось там «попискувати», тодішній перший секретар міськкому Компартії України А.К. Поліщук сказав: – Вы можете вносить свои предложения, а решать будем мы.
Це було сказано таким тоном, що в нас відразу зникло будь-яке бажання «вносить предложения». Тим більше, що 1989 – 1990 роки були одними з найважчих у стосунках преси і влади. «Комуністична праця» друкувала тоді дуже багато статей, які стосувались національного відродження, ми повертали «забуті» імена наших земляків, писали про сталінські табори. Бідолашного Пасенюка постійно «тягали по паркету» то на планерках у секретаря міськкому партії, то на засіданнях бюро. А «демократи» дорікали занадто великою залежністю від партії, називали його, до речі, несправедливо, «вірним рабом КПУ». Тепер, коли з того часу минуло п’ятнадцять років, я зовсім по-іншому оцінюю цю людину. У вісімдесятих мені здавалось, що Пасенюк – непослідовний, занадто боязкий. Насправді ж він був мудрим чоловіком, якого життя било багато разів. Він, відбиваючись від усіх зауважень та претензій комуністів і демократів, гнув своє: газета не повинна обслуговувати чиї б то не було політичні амбіції, вона повинна бути цікавою для всіх читачів.
… А в залі райвиконкому почали обговорювати наші пропозиції. Власне, ніхто нічого не обговорював. Встав тодішній голова райвиконкому Віктор Корнійович Дзюба й запропонував безхитрісну назву «Переяславські вісті». Потім, коли зауважили, що є вже «Яготинські вісті» й «Баришівські вісті», Віктор Корнійович сказав, що можна ще назвати газету «Переяславський вісник». Але тут хтось із «владних мужів» згадав, що й так «рухівці» носяться з ідеєю повернення Переяславу історичної назви. Отож, треба, щоб в назві газети фігурувало «Переяслав-Хмельницький». Бог відвів! Ви уявляєте собі логотип: «Вісник Переяслав-Хмельниччини»! Зрештою, пропозиція не була прийнята, згадали, що Переяслав-Хмельницький район називають «Переяславщина» і зійшлись на назві «Вісник Переяславщини».
Ніхто не хотів слухати зауважень про те, що закінчення «щини» має не дуже естетичний вигляд у друці. Зрештою, ось уже п’ятнадцять років ми виходимо в світ із цим закінченням, а в побуті всі називають нашу газету «Вісник».
Якщо ж глянути зараз на те, що в кінці вісімдесятих поперейменовували, то на Київщині маємо п’ять районних газет, в назві яких є слово «вісті» і три – «вісник».
Але це все – минулий час. Газета з новою назвою живе п’ятнадцять років. За цей час в інформаційному просторі Переяславщини з’явились інші видання, проте найбільше читачів у «Вісника». Єдиний період, коли в нас падав тираж, був з 1991 до 1998 року. Це була колосальна втрата читачів – з 16 тисяч ми «опустились» до 4. Тому була маса причин, в першу чергу, економічного характеру. Ріст цін, інфляція, заборгованість з пенсій і зарплат. А ще – ми ніяк не могли знайти свого місця в інформаційному просторі. Була звичка – працювати без конкурентів. Коли ж з’явилися газети «Діловий Переяслав», «Папірус», якийсь час ми не знали, що із цим робити. Волею тодішніх наших співзасновників газета перетворювалась на літописця різноманітних нарад, які цікавили начальство, але не читачів.
Окрім того, наша друкарня теж переживала кризу. Друк був неякісним, газета нерідко виходила невчасно.
Але все має свій кінець. У владні коридори прийшла нова генерація керівників. Міським головою в 1998 році обрали Григорія Сокура, в 2000-му призначили головою РДА Івана Бісюка. Ці люди мали інтерес до газети, їм хотілося не своїх портретів на перших сторінках, не звітів з «ко-ров’ячих» нарад, а якісної інформації про все, що цікавило зви-чайного, не обтяженого владою, читача.
Зараз модно звинувачувати представників «минулої» влади в застосуванні адмінресурсу. Це було й у нас. Але тільки під час виборчих кампаній. В інші ж періоди «Вісник» сам обирав і теми, і героїв. За останні п’ять – сім років наше видання стало газетою для сімейного читання. Менше політики, більше публікацій про реальне життя. Саме ця позиція забезпечує «Віснику» популярність. Зараз газета – найбільше видання регіону і за обсягом, і за кількістю читачів.
А щодо назви… Я часто згадую першого свого редактора Володимира Петровича Литовку, який казав, що назва не має ніякого значення. І справа не в ній. Залишились же «Комсомольская правда», «Московский комсомолец» в Росії. Старі назви зовсім не заважають їм збирати мільйонні тиражі.
На початку дев’яностих років минулого століття нас всіх п’янило повітря демократії. Здавалось, знищимо символи комунізму, і життя настане інше. Насправді ж усе значно складніше. Свобода преси зовсім не залежить від назви газети. І це засвідчать майбутні дослідники, які, можливо, будуть читати видання посткомуністичного періоду.
Галина КАРПЕНКО
(Книгу "Від «Змички» до «Вісника». Вісімдесят років життя газети" можна знайти в Переяслав-Хмельницькій районній бібіліотеці)