Переяслав-Хмельницька міська рада

Успішною, як ніколи до цього, стала участь футбольної команди «Переяславщина» в цьогорічному чемпіонаті області в першій лізі – вона виборола друге місце. І ось медалі отримані, всі вітання вислухані – саме час проаналізувати сезон, що минув, і порозмірковувати про сезон майбутній. Це ми й зробили, коли до редакції завітали головний тренер «Переяславщини» Михайло Дола, 52 роки, та начальник команди Олександр Якуба, 29 років.
– Під час урочистого нагородження прозвучало, що це перший успіх переяславської команди в обласній першості за останні 20 років.
М. Д.: Так, попереднього разу команда з нашого міста, це був «Сімекс», здобула бронзу у вищій лізі обласного чемпіонату в 1996 році. Я добре пам’ятаю це, адже сам грав у тій команді. У матчі за третє місце ми перемогли 1:0 «Ниву» з Миронівки.

О. Я.: А до того, в 1987-му, була в переяславців ще одна бронза – її завоював наш «Колос».
– «Переяславщина» грає на область третій рік. Пам’ятаєте, які місця займала у попередніх сезонах?
М. Д.: Аякже, обидва рази – сьомі. Хоча могли при певних зусиллях в обох сезонах увійти принаймні до п’ятірки кращих.
– І що змінилося в цьому році?
М. Д.: Перш за все, змінилась дисципліна, передусім побутова. Змінилось ставлення до гри. Ще в минулому році ми при заявлених 25 гравцях, бувало, їхали на гру з 13-15-ма і тих ледве збирали по Переяславу. У нинішньому ж році ніяких проблем, щоб зібрати команду, навпаки, самі дзвонять: «Коли й де збираємося?»
– І як ви цього добилися?
М. Д.: Довелося розпрощатися з тими, хто «зазвіздився». Мене дехто хотів зупинити: як ти без них обійдешся? А головне – де взяти інших? Адже склався уже такий стереотип – хороші гравців є тільки в Переяславі. А я відповів цим опонентам: треба шукати в селах! І зараз в команді 12-13 хлопців із сіл. Коли мене питають, для чого я, тренер, погодився бути суддею в районному чемпіонаті, відповідаю: саме для того, щоб бачити перспективних хлопців. Зараз кістяк команди – з Гайшина. Хлопці творчі, азартні, які задають тон у команді. Залишалося тільки до чемпіонату підвести команду психологічно – треба виходити і вигравати в кожному матчі. І тим більше, на своєму стадіоні, перед своїми вболівальниками не можна займатися відбувальщиною. Цьогорічний успіх став можливий саме тому, що команда набула психології переможця.
– Ви зіграли все ж чемпіонат нерівно: в першому колі втратили очки у трьох матчах – нічия і дві поразки, а ось у другому – лише одна поразка, а потім вісім перемог поспіль…
М. Д.: У першому колі ми поступилися в Богуславі лише через специфічне поле: воно коротке, а головне – вужче. Там важко всім, бо господарі використовують награну тактику: при аутах м’яч вкидають у воротарську і потім дружно заштовхують його у ворота суперника. Аут небезпечніший за кутовий! Так нам і заштовхали вирішальний гол, хоча за грою ми ніскільки не поступалися. А у Фастові теж за рівної гри ми самі собі «привезли» два голи. У тому матчі ми мали безліч можливостей забити у відповідь, достатньо згадати, що Женя Левченко шість (!) разів виходив сам-на-сам на воротаря господарів: забий половину, і ми б виграли. Фатальне невезіння. Єдиний по-справжньому провальний матч у нас був у Борисполі. Його грали після перерви між колами і, очевидно, мої хлопці ще не налаштувалися на боротьбу. Зате цей результат (1:3) став для нас гарним холодним душем, і до кінця чемпіонату ми вже лише вигравали.
– На самому початку розмови ви зауважили, що не будете оцінювати внесок кожного гравця в загальний успіх команди. Та про Євгена Левченка я не можу не спитати – в чому його феномен? Завдяки чому він забив аж 20 голів суперникам?
О. Я.: Як житель Гайшина добре знаю гравців, які грають за село в районному чемпіонаті. Я й умовив його ще минулого року виступити за «Переяславщину». Він зіграв один матч проти баришівського «Патріота», ще й гол забив, але особливого інтересу до чемпіонату області не виявив.
М. Д.: Довелося його переконувати, мовляв, ну заб’єш ти в районі 40 голів, але ж, все, розвиток твій як футболіста припиниться, треба брати нові висоти. А такий забивний нападник нам був украй потрібен. Женя – самородок. У нього прекрасна стартова швидкість, обидві ноги робочі, і що дуже важливо – постійний голод до голів. Він розміщується на грані офсайду, нерідко потрапляє в положення поза грою, але цим і присипляє гравців оборони. Що мені ще подобається: він не вважає, що вже вміє все і вчиться, уважно вислуховує і враховує поради тренера. Він ще здатний прогресувати – йому лише 25.
– У наступному сезоні ви виступатимете у вищій лізі. Матчі там – по суботах. Виходить, хлопці з «Переяславщини» вже не зможуть виступати ще й у районній першості?
М. Д. Нині у «Переяславщині» грають хлопці, що виступали також за Гайшин, «Костал», «Солонці». Ми обговорювали з ними це. Всі сказали: виступ в обласному чемпіонаті важливіший для них. До слова, у багатьох районах, для яких така ситуація теж була актуальною, місцеві федерації перенесли матчі на неділю.
– Чи відомо вам, наскільки рівень команд у вищій лізі різниться від рівня в першій?
М. Д.: Значно різниться. І там не буде суперників, в іграх з якими можна розслабитися. Тільки максимальна концентрація.
– То, можливо, варто підсилитися легіонерами?
О. Я.: По-перше, в обласній першості поняття «легіонер» застосовується лише до іноземців. Навіть наш Нікойо Жеофруа – не легіонер, бо хоча й уродженець Камеруну, але має посвідку на проживання в Україні.
М. Д.: А по-друге, ми ніколи не вчинимо так, як свого часу вчинили в Баришівці, коли там команда підвищилась в класі і замінили (практично купили) весь склад. Ми віримо в наших хлопців, вони молоді, здатні прогресувати, віримо в їхню згуртованість і в спортивні амбіції. Вони, певен, не загубляться у вищій лізі серед її старожилів і виправдають довіру та підтримку своїх земляків. Адже саме завдяки їй і можливе існування команди.
Записав Валерій Шкребтієнко (Міськрайонна газета «Вісник Переяславщини»)